Авторське право / Аграрне право / Адвокатура / Адміністративне право / Банківське право / Валютне право / Цивільне право / Договірне право / Житлове право / Земельне право / Виборче право / Позовні заяви / Історія держави і права / Кодекси та коментарі / Конституційне право / Криміналістика / Кримінологія / Медичне право / Міжнародне право / Спадкове право / Нотаріат / Основи права, правознавство / Прокурорський нагляд / Римське право / Сімейне право / Слідство, Оперативно-розшукова діяльність / Страхове право / Судова медицина / Суди і судді / Торговельне право / Транспортне право / Трудове право / Кримінальне право / Фінансове право / Екологічне право
Головна → 
Право → 
Міжнародне право → 
« Попередня Наступна »
К.А Бекяшев. МІЖНАРОДНЕ ПУБЛІЧНЕ ПРАВО. Підручник. / Под ред. К. А. Бекяшева-М.: «ПРОСПЕКТ», 1998 - 608 с., 1998 - перейти до змісту підручника

§ 5. Міжнародна правосуб'єктність ДЕРЖАВНО-подібних утворень


Певним обсягом міжнародної правосуб'єктності володіють державно-подібні утворення. Вони наділяються відповідним обсягом прав і обов'язків і тим самим стають суб'єктами міжнародного права. Такі утворення мають територією, суверенітетом; мають своє громадянство, законодавчі збори, уряд, міжнародні договори.
Такими, зокрема, є вільні міста і Ватикан.
Вільні міста. Вільним містом називається держава-місто, що володіє внутрішнім самоврядуванням і деякої міжнародну правосуб'єктність. Одним з перших таких міст був Великий Новгород. До числа вільних міст ставилися і ганзейские міста (до складу Ганзейського Союзу входили Любек, Гамбург, Бремен, Росток, Данциг, Рига, Дерпт, Ревель, Амстердам, Кеннігсберг, Кіль, Штраль-Зунд та ін - всього 50 міст). У XIX і XX ст. статус вільних міст визначався міжнародно-правовими актами або резолюціями Ліги Націй і Генеральної Асамблеї ООН та інших організацій. Наприклад, статус Кракова був встановлений у ст. 4 російсько-австрійського договору, в ст. 2 російсько-прусського договору, в додатковому австро-російсько-прусському договорі від 3 травня 1815; в ст. 6-10 Заключного акта Віденського конгресу від 9 червня 1815; в Конституції вільного міста 1815/1833 гт. Згодом договором від 6 листопада 1846 р., укладеним Австрією, Пруссією і Росією, статус Кракова був змінений і він увійшов до складу Австрії.
Статус вільного міста Данцига (нині Гданськ) було визначено у ст. 100-108 Версальського мирного договору від 28 червня 1919 р., в польсько-данцигской Конвенції від 9 листопада 1920 р. і в ряді інших угод (наприклад, в угоді від 24 жовтня 1921 р. і в рішеннях Верховного комісара Ліги Націй, визнаних згодом польським урядом).
Статус Трієста був передбачений у розд. III ч. 2 Мирного договору з Італією 1947 р. і в додатках VI-X до нього. У жовтні 1954 Італія, Великобританія, США і Югославія парафували текст Меморандуму про взаєморозуміння, на підставі якого Італія отримала у володіння зону А (Трієст з околицями), за винятком невеликої частини території, віднесеної до зони В, яка залишилася в Югославії.
Статус Єрусалима був визначений резолюцією Генеральної Асамблеї № 181/11 від 23 листопада 1947 (ця резолюція в силу не вступила).
Відповідно до ст. 100 Версальського мирного договору 1919 р. був створений вільне місто Данциг. Він перебував під контролем комісара, призначеного Радою Ліги Націй. Данциг був включений в межі митного кордону Польщі, якій надавалося право ведення зовнішніх зносин Данцига та захисту інтересів її громадян в інших країнах.
Обсяг міжнародної правосуб'єктності вільних міст визначався міжнародними угодами і конституціями таких міст. Останні не були державами або підопічними територіями, а займали як би проміжне положення. Вільні міста не володіли повним самоврядуванням. Разом з тим вони підкорялися тільки міжнародному праву. Для жителів вільних міст створювалося спе-ціальне громадянство. Багато міст мали право укладати міжна-рідні договори і вступати в міжурядові організації. Га-рантами статусу вільних міст виступали або група держав, або міжнародні організації (Ліга Націй, ООН та ін.) Невід'єм-лемим ознакою вільного міста є його демілітаризація і нею централізації.
Особливий міжнародно-правовий статус мав Західний Берлін. Після закінчення другої світової війни в результаті розколу Німеччини утворилися дві суверенні держави: Федеративна Республіка Німеччини та Німецька Демократична Республіка, а також особлива політико-територіальна одиниця - Західний Берлін. Уряд СРСР за погодженням з урядом НДР в 1958 р. запропонувало надати Західному Берліну, що знаходився на території НДР, статус демілітаризованої вільного міста, здатного здійснювати міжнародні функції в умовах гарантії з боку чотирьох держав: Великобританії, СРСР, США та Франції.
Міжнародно-правовий статус Західного Берліна було визначено Чотиристоронньою Угоди, підписаним урядами Вели-кобрітаніі, СРСР, США і Франції 3 вересня 1971 Згідно з цим документом Західний Берлін мав єдиний у своєму роді міжнародно- правовий статус. Державно-політичне устройст-во Західного Берліна визначалося Конституцією, яка набрала чинності 1 жовтня 1950 Міжнародна правосуб'єктність Західного Берліна носила обмежений характер. Місто мало свій дипломатичний і консульський корпус, акредитований при відповідних владах урядів США, Великобританії та Франції. СРСР за згодою урядами цих країн заснував Генеральне консульство. Західний Берлін мав право брати участь у міжнародних переговорах, укладати угоди, що стосуються зв'язку, телеграфу, регламентувати поїздки постійних жителів у різні райони НДР і т.д. ФРН представляло західні сектора Берліна в міжнародних організаціях і конферен-ціях.
Особливий статус Західного Берліна було анульовано в 1990 р. У відповідності з Договором про остаточне врегулювання відносно Німеччини від 12 вересня 1990 об'єднана Німеччина включає тер-ритор НДР, ФРН і всього Берліна.
Ватикан. У 1929 р. на підставі Латеранського договору, підписаного папським представником Гаспарі і главою уряду Італії Муссоліні, було штучно створено "держава" Ватикан (договір переглянутий у 1984 р.). Створення Ватикану диктувалося прагненням італійського фашизму в його внутрішній і зовнішній політиці заручитися активною підтримкою католицької церкви. У преамбулі Латеранського договору визначено міжнародно-правовий статус держави "Місто Ватикан" наступним чином: для забезпечення абсолютної і явною незалежності Святішому престолу, що гарантує явний суверенітет на міжнародній арені, виявилася необхідність створення "держави" Ватикан, визнаючи стосовно Святішому престолу його повну власність , виняткову й абсолютну владу і суверенну юрисдикцію.
Головна мета Ватикану - створити умови незалежного правління для глави католицької церкви. Разом з тим Ватикан є самостійній міжнародній особистістю. Він підтримує зовнішні зв'язки з багатьма державами, засновує в цих державах свої по-постійні представництва (посольства), очолювані папськими нун-ціями або інтернунції (ст. 14 Віденської конвенції про дипломатичні зносини 1961 р.). Делегації Ватикану беруть участь у роботі між-народного організацій і конференцій. Він є членом ряду між-урядових організацій (МАГАТЕ, МСЕ, ВПС та ін), має постійних спостерігачів при ООН, ФАО, ЮНЕСКО та інших органі-зациях.
Згідно Основного закону (Конституції) Ватикану право представляти державу належить голові католицької церкви - татові. При цьому слід відрізняти договори, укладені татом як главою церкви у справах церкви (конкордати), від світських договорів, які він укладає від імені держави Ватикан.
« Попередня Наступна »
= Перейти до змісту підручника =

енциклопедія  азу  напій  польський  пташине